МИХАЙЛО РОШКО

Про нашу поїздку у Львів і презентацію

2008-11-24T12:59:26Z

Львів: У головних ролях – Любка та Мідянка

Відбувши мандрівку за маршрутом: Будапешт-Відень-Зальцбург-Мюнхен- Дармштадт-Люксембург-Париж-Венеція-Любляна-«підніжжя засніженого Монтбланта», виступивши у компанії з Юрком Андруховичем на літературному вечорі у Дармштадтській академій красного письменства, яка є відділенням світового пен-клубу, Михайло Рошко та поет Андрій Любка завітали до Львова. У кав'ярні-книгарні «Кабінет» вони презентували друге видання літературного альманаху сучасної закарпатської літератури «Джинсове покоління: Корзо».

350 сторінкова збірка, яка є свого роду дзеркалом літературного процесу Закарпаття, умовно складається з двох частин - представників «Джинсового покоління» та «Комп'ютерного покоління». Свої твори тут презентують понад 25 авторів. Упорядником альманаху традиційно є його засновник - «гуру джинсового покоління» Михайло Рошко.

- Ідеєю альманаху «Джинсове покоління» було зібрати друзів-літераторів-однолітків, - розповідав Михайло Рошко. - Ми, народжені у 1960-ті роки, відчували, що відрізняємося від попередників. Довго думали над назвою. Один із письменників запропонував, мовляв, ми вже почали творити після радянської цензури, тож ми - це «пагін волі». Така назва книжки нас не дуже задовольняла, хотілося актуальнішого. Так виникло «Джинсове покоління», яке спершу дуже критикували. Поряд з нами, вибухнули зовсім нові таланти. Зокрема Андрій Любка і ціла група навколо нього. Тож, видаючи себе, вирішили допомогти на початках і молодим. Перше видання «Джинсового покоління» вийшло невеликим накладом - 500 примірників, наробило шуму на Закарпатті, і миттю продалося. Що ж до «Джинсового покоління - 2», яке ми назвали «Корзо», як головна вулиця Ужгорода, то серед представлених авторів найстаршим представником і лідером, найпотужнішим закарпатським поетом є Петро Мідянка. Також опубліковані твори афориста Мирослава Дочинця, за теорією якого уся російська література вийшла з «Шинелі» Гоголя, так уся молода талановита закарпатська література вийшла із «джинсів» Рошка. Є тут і відома Оксана Луцишина, яка зараз працює в Америці, і поетеса Таня Ліхтей, а також Василь Кузан - ліричний поет та професор Сергій Федака - сивобородий вчений-дивак, журналіст і політолог. Серед молодих авторів найяскравішою постаттю у книжці є Андрій Любка. Поряд нього студентка журналістики - Ірина Надворна.

Окрім альманаху, на вечорі літератори презентували ще й авторські свої книжки: Андрій Любка другу за ліком збірку «Тероризм», а Михайло Рошко - книжку «Ревнощі з того світу», до якої увійшли однойменний психологічний трилер та містичні оповідання-жахалки.

- В дитинстві ми любили зустрічатися з друзями і розповідати одне одному страшні історії, які в Закарпатті називаються «страшки», - розповідав Михайло Рошко. - А коли наступала ніч, волосся ставало дибки, бігли налякані додому. Пригадуючи ті часи, зрозумів, що не лише Стівен Кінг може писати страшні історії. Зрештою згадаймо Гоголя... У нас є своя українська містика. Тож на базі тих давніх страшків, осучаснених фольклорних мотивів виникла ідея написати свої страшні оповідки. Що ж до психологічно-містичної повісті то її головною героїнею стала тележурналістка, яка не розуміла чи то містика навколо неї твориться, чи вона просто шизіє від того, що бачить лише вона. Це була спроба залізти у свідомість і підсвідомість напівбожеволіючої жінки...

- Збірка "Тероризм" носить назву одного з віршів у книжці, який присвячений літераторці Оксані Луцишиній, - розповідав Любка. - У ньому йдеться про літак, що вибухає. Про надрив, саможертовність, коли припиняєш життя задля якоїсь мети. Зрештою, поезія теж є незрозумілою субстанцією, яка тебе припиняє і переводить в іншу сферу, інше життя.... У порівнянні з першою збіркою "8 місяців шизофренії", яка була більш закрита у метафорах, текстах, тканині віршів, «Тероризм» - орієнтована більше на читача, ніж на мене.

Божена Городницька
24.11.2008 | 08:34

постiйна адреса статтi: http://zakarpattya.net.ua/news/30449.html

Вибори у спілці письменників

2008-11-19T16:43:27Z

Вчора відбулися вибори голови у спілці письменників (закарпатський осередок). Мій друг Василь Кузан лише на один голос програв колишньому голові Петру Ходаничу.

Я нарешті вдома

2008-11-14T15:18:52Z

купа вражень.
купа фото)

Я в ПАРИЖІ!!!!!

2008-11-10T01:48:20Z

Я в захопленні від цього міста! Ми з Андрієм Любкою мешкаємо на вулиці, на котрій жив Хемінгуей і Верлен.

зараз йдемо гуляти нічним містом))))

фото, щойно зроблене в будапешті

2008-11-05T20:26:33Z

Я в Будапешті

2008-11-05T20:22:41Z

Ми з Андрієм Любкою в будапешті - гуляємо вечірнім містом. завтра будемо у відні, потім - в німеччину)
Нічний Будапешт - шикарний, бажаю кожному тут побувати. Це одне з моїх улюблених европейських міст.
А хтось тут був?

Оповідання "пішла вона на хер"

2008-10-18T17:18:18Z

Пішла вона на хер!

“Пішла вона на хер!” – спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це і зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її взнав: реальний світ навколо кудись зникав, провалювався, здавався сном, маячнею, просто декорацією, бекграундом до думок і згадок про неї, і ці думки були реальнішими, живішими, суттєвішими за все навколо. Ба навіть зовсім то були і не думки, а щось інше, щось нутряне, що жило не стільки в його голові, як десь глибше, щось, що жило в його паху, в крові, разом з кров’ю носилося судинами, пронизуючи весь організм, і все це - реальні спогади, солодкі мрії чи фантастичні галюніки – серце помпувало і ганяло по всьому тілу. От і зараз він, дорослий мужик, який сто разів клявся її забути, не знати, випалити зі своєї пам’яті – бо хто вона така – ну, звичайна собі мадярська лярва, кукла з великими очима і “повною пазухою цьицьок”, тепла, гаряча “барбі”, яку він сто років не може викинути з голови (що, краще від інших вміла давати? – чи була найстервознішою, садистськи давила його самолюбство, а він виявився, як і більшість мужиків, звичайнісіньським довбаним мазохістом, який тікав від тих жінок, котрі були готові заради нього на будь-яку жертву, і ліпився до тої, котра заставляла його страждати) - от і зараз він мало не впадає в транс лише від того, що отримав від неї чергову телеграму: серце бухкає - хіба не смішно? – руки тремтять, як у звичайнісінької істерички, і він сидить бовдуром у себе у пустій темній квартирі, сидить у кріслі і смалить цигарку за цигаркою, і дивиться, як у шибку періжить дощ, густий, нічний неприкаяний бродяга-дощ, вільний дощ, незалежний ні від чого і ні від кого, ні від яких думок про ту єдину жінку, жінку-напасть, жінку чужої крові і культури, іншого генофонду, жінку, яка псує тобі кров, перекособочує твоє життя, ятрить твою душу… І чого він завжди закохувався в “чужих” і ніколи в своїх? Кращі його згадки були про туристок, зайд, яких славний радянський туризм заносив до його маленького гірського містечка з десятьма тисячами населення з різних куточків великої тоді батьківщини-імперії. Серед його коханок були росіянки, білоруски, українки-східнячки, латишки, татарки, мордвинки, удмуртки. Першою жінкою, яка йому “дала”, була юна жінка з Воронєжа, розлучена двадцятидвохрічна напівхохлушка-напівмоскалька, а йому було всього шістьнадцять, і він читав їй ночами вірші Єсєніна. На щастя вона також любила поезію, і він запам’ятав зоряне атласне небо, щедро всіяне зірками – такого неба, як у них у Міжгір’ї, він більше ніде ніколи не бачив - і їм було добре вдвох. Вона була прешою жінкою, з якої він стягнув штани – то були світлі кремові вельветки – і допався до голих жіночих ніг, він гладив, м’яв її гладенькі атласні стегна, сідниці, і глова в нього йшла обертом від щастя, а потім він добрався до того потаємного місця, того найсолодшого місця, яке у підлітків стає зазвичай найголовнішою метою, і воно було соковите і розкрите, воно рухалося назустріч його долоні, і він тоді вперше в житті віддався коханню, і жінка після всього була така страшенно ласкава і романтична. Романтика – ось що було у всіх тих зайд, у яких він закохувався, і чого не помічав у своїх компатріоток. Романтична була висока довгонога красуня-блондинка з під-Москви, донька генерала-прокурора; романтична була ленінградка, яка читала йому напам’ять вірші Цвєтаєвої; безмежно ніжною, вродливою і також романтичною була юна вчителька молодших класів з Уфи… Навіть найстервозніша з них, найстарша з поміж його тодішніх подруг - киянка - і та була романтична. Темпераментна хвойда, яка зналася з київськими кидалами і тоді ще першими кооператорами, безшабашна і безбашенна, яка пішла з ним у перший же вечір, після першого ж танцю на танцмайданчику, коли він просто вихопив її з гурту мужчин, які були її свитою, оточували її, бігали навколо своєї королеви, а вона спогорда дивилася на них, висока, красива і горда, і в танці він запропонував “вкрасти її в казку”. Вона довірливо пішла з ним, хоч побачила його вперше хвилин за десять до того, вірніше, пішла до себе в номер забрати речі – то була остання її ніч на турбазі, назавтра мав бути роз’їзд – кинула йому свою сумку з балкону (щоб не помітила “свита”), потім вийшла й сама і сіла в його “Москвич”, який він випросив на вечір у батька. Через кілька метрів він загальмував і підібрав свого двохметрового сусіда Івана, який того вечора залишився “без улова”, і киянка чомусь зжалася, затихла і не підтримувала розмову, і тільки потім, у нього в кімнаті, “відійшла”, щасливо торохтіла, що вже готувалася до груповухи, боялася, що вони вдвох її трахатимуть просто в машині, проклинала себе, що так легко пішла з незнайомцем і подумки настроювалася “розслабитися і отримати задоволення”, бо що ще можна робити в такому випадку? І як вона зраділа, коли сусід пішов собі додому, а вони удвох опинилися у великому будинку (тоді ще не будували ніде великих приватних будинків, як це сталося після розпаду Радянського Союзу, тоді такі будинки були тільки в Закарпатті і зачаровували радянських туристів, Закарпаття здавалося їм шматком казкової і недосяжної в ті часи Європи). Вона щебетала й надалі, у ліжку, і голосно кричала від оргазмів, які у неї ішли один за одним, рибним косяком, майже без перерви, він тоді ще й слова такого не знав – мультиоргазм – але з ділом справлявся добре, а потім вони трохи спочивали, і вона тровила похабні анекдоти, така гарна жінка, і так сміливо сипала “матом”, його це тоді трохи шокувало, він не зовсім звик до таких стлоличних штучок, вірніше, звик, говорили вони з друзяками і не таке, але то було у своєму чоловічому гурті, а от з вуст жінки, та ще й такої вродливої, він таке чути не звик. Вона була щаслива, розповідала свої історії про бандитів, і для нього це був світ пригод, небезпечного солодкого дорослого життя, він тоді мріяв підкорити не тільки Київ, але й Москву, тож з цікавістю слухав про кидал і шулерів, а ще його тішило її щебетання про нього. Вона, як тигриця, накидувалася на нього: такий красунчик, такий інтелігентний на вид, а до всього ще й з таким великим “божим подарунком”. “Ти звідки такий досвічений в ліжку?” – питала вона захоплено раз за разом, приходячи до тямки після чергової серії оргазмів і несамовитих криків, і він прикривав їй рот подушкою, щоб крику не чули його батьки, які, на щастя, спали аж через кімнату. Йому подобалося в ній усе: і безбашенність, і відчайдухість, авнтюризм, і особливо її мультиоргазми, він почував себе її повним володарем, богом, коли вводив у стан безпам’ятства, і міг продовжувати такий її стан скільки завгодно, аж поки не лякався, що вона от-от втратить свідомість, і тоді переставав, сам же з нею кінчав мало, у нього просто стояв без перестанку, бо був він молодий і повний сил, і йому подобалося її сильне, струнке і стигле жіноче тіло, засмагле, витончене, вихолене тіло столичної курви, і її великий випираючий широкий лобок з коротенько підстриженим волоссям, її велика розкішниця, з повними губами, завжди соковита, готова м’яко “проковтнути” свою “жертву”. Йому подобався широкий просвіт у неї між стегон, і її безстижість, подобалося, як вона гола ходила по кімнаті в моменти предихів, і він не міг надивитися на таке звабне стигле жіноче тіло…

Продовження читайте на моєму сайті:
http://mroshko.narod.ru/hudlit/ua/ua_3.html

Привіт всім

2008-10-18T16:43:05Z

Буду радий спілкуванню на цій сторінці.